Історичні відомості Конищівської сільської ради

Український народ має свою багато-вікову героїчну історію. Одним із сіл України є село Конищів Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Його історія нерозривна з історією Поділля, що є складовою частиною Правобережної України.

Археологічні знахідки свідчать, що територія нашого села була заселена людьми в період кам’яного віку. Жителі села і сьогодні знаходять скребки, різці, ножі, вістря. Отже ми бачимо, що за археологічними пам’ятками ми можемо вважати що територія села Конищів як і всього Поділля, була заселена в найдавніші часи. Це пояснюється тим, що сучасна, що сучасна місцевість завдяки своєму положенню і сприятливому клімату була придатною для поселення людей. Що правда, окремих стоянок первісних людей не було виявлено бо цим питанням ніхто не займався. Але й в навколишніх селах знайдено різноманітні кам'яні  знаряддя праці людей епохи палеоліту.

Здавна територія була заселена слов’янськими племенами. В середині І  тис . н.е. Поділля населяли слов’янські племена, які входили до Антського військово – політичного союзу державного типу. Місцеве населення займалося орним землеробством, обробляли землі за допомогою дерев’яного рала з залізним наральником. Злакові культури, це були: пшениця і просо. Урожай збирали серпами а обмолочували ціпами, або палками. Перемелювання здійснювали за допомогою круглих гладких камінців.

Перші літописи  дають дуже скупі відомості про Поділля, та про племена Уличів і Тиверців які заселяли його.

Уличі і Тиверці найдавніші східнослов’янські племена, відомі в нашому краї. Термін «Уличі» означає «лучший»  кращий за всіх, а «Тиверці» - ті, що твердо тримаються своєї землі. І я впевнений що вони проживали на території нашого села.

Літописні джерела характеризують наш край як край з високорозвиненою економікою. У давньоруські часи тут на чорноземах  процвітало орне землеробство та скотарство.

В середині ХІІІ століття войовничі орди  монголо – татарських  загарбників, користуючись феодальною  роздробленістю,  захопили майже всі  східнослов’янські землі,  в тому числі  і Конищів. 

Сама назва села Конищів, її походження з історичних джерел невідома. Однак існує легенда про походження назви села. Старожили розповідають, що чули від своїх дідів та прадідів, що в давнину територія нашого села була вкрита не проходими лісами, травами, ярами та балками. На цій місцині водилося багато різної звірини, а особливо багато було куниць. Жителі села навіть розраховувались  за товари шкірами куниць. На всю округу поселення славилось вправними мисливцями, які полювали багато дичини, а особливо куниць. Старожили свідчать що саме це вплинуло на назву села. Спочатку назва села була «Кунище», а до сьогоднішніх днів видозмінилась на Конищів. 

Осівши на теперішній місцевості, перші поселенці займаються  хліборобством та скотарством.  Пізніше рубали ліс і були відомими гончарями.  Для розвитку  цього ремесла тут були всі сприятливі і необхідні умови. На південний захід від села були і тепер є великі поклади червоної глини.

В середині ХV ст. село Конищів починає значно розширюватись. 

Село Конищів знаходилося в 14 верствах від повітового містечка  Нової Ушиці і в 18 верствах від залізничної станції Копайгород, розміщене на південній рівнині  біля витоків річки Жван,  на самому кордоні з Могилівським повітом.  

З півдня продовженням села є прописне село Богушівка. Село має охайний вигляд, багато великих садів, вулиці широкі та прямі. Кліматичні  умови благополучні.  Ґрунти чорноземні , а частково глинчасті. 

За ілюстраціями 1648 року відомо, що частина села Богушівка залишалася за власністю Богушів і рахувалося тут 118 дворів, а за другу частину йшла суперечка між  Станіславом  Лянцкоронським і спадкоємцями  Станіслава  Чурила. 

В 1734 році обидва поселення піддавалися нападам гайдамаків під керівництвом молдованина  Олдора  Мироненка, яких запросили самі ж селяни, незадоволені були своїм підстаростою, при чому в Богушівці були знищені всі євреї які тут проживали, а в Конищеві загін повстанців - козаків  захопив поміщицьких коней і волів, але невдовзі сам був розбитий  загоном польських вояків. Пізніше поселення належали  Дунаєвським, а пізніше Стадницьким. Поселення складається з селян – малоросів, землеробів, землекопів. Було поширене ремесло ткацтво. 

Село Богушівка спочатку було самостійним приходом з дерев’яною церквою в честь святого великомученика Георгія  Побідоносця. Після ревізії протоієрея Івана Скворцова ця церква в наслідок старості була перебудована і з 1835 року залишилася приписною до Конищівського приходу. В 1890 році прихожани побудували замість неї нову церкву в честь святого князя Олександра  Невського, яка діюча і досі.

Свою історію має село Ягідне.

Поміж розлогих верб , на берегах невеличкої річки Батіжок, серед прибережних лук і зелених пагорбів, розкинулося невеличке село Ягідне.
В далеку давнину це село мало назву Каловка. Археологічні пам’ятки свідчать про те, що його територія як і всього Поділля була заселена вже в найдавніші часи. 

В історичних документах село Каловка згадується в IV столітті. Назва села пішла від пана на прізвище Калов. Пізніше село  належало П.В. Добролюбову, в той час нараховувалось 134 двори та 595 чоловік. В шестидесятих  роках  село Кальовка перейменовано на село Ягідне. 

Логін: *

Пароль: *